для їх вигадано слово „мовчати“; до того ще й дорожче запросить.
Назар. Нічого не пожалую, усе віддам, що в мене є. Де тілько клюшницю побачу?
Гнат. Вона буде тут. Адже ти чув, як ласка хазяйка Стеху, за те що довго бариться? Гляди ж, зробиш тут усе, як треба, а я дожидатиму вас крій старої корчми з тройкою добрих вороних. Знаєш, за садком, на старій дорозі?
Назар. Знаю.
Гнат. Сю корчму і днем люде христючись обходять, а в-ночі ніхто не посміє; так кращого місця нічого й шукати; тільки порайтесь моторнійш.
Назар. А як вона не захоче, — що тоді?
Гнат. Хто? клюшниця, чи...
Назар. Та й та, й друга.
Гнат. Захочуть обидві, тілько ти зъумій согласити. Клюшниця за червінця піде колядувать хоть до самого сатани; а Галя в одній сорочці піде за тобою на край світа; а як се дуже далеко, так ти спровадь її на Запоріжжя, а там і сам гетьман не більший од чабана. Адже ти не виписувавсь із запорозців?
Назар. Ні.
Гнат. Так якого ж злидня ще хотіть? А хто пак у тебе курінним отаманом?
Назар. Сокорина.
Гнат. Знаю! о, голінний, завзятий чоловік! в кірці води дьявола утопить, не то-що в Дніпрі. А! здається, хтось іде.
Назар. О, як-би твоє, брате, слово та Богу в уха!
Гнат. Нема на світі нічого легше: тільки повеселій, будь козаком. Мовчи. (Громко.) Ну, випьємо ж чарочку за шинкарочку. (Пьютъ.)
Хозяйка. Як же я утомилась! на силу найшла її, прокляту Стеху!
Гнат. А що, змахнула пил з місяця?
Хозяйка. Смійтесь, а воно і справді погода утихомирилась.
Гнат. Оце ж тобі за труди. (Подаетъ чарку.)
