Стеха. Так ось бачите, як воно. Як Христа дочитались, старший брат на велик-день, коди ще добрі люде на утрені стояли, пішов підкинуть волам сіна, та замість сіна проткнув вилами свого меншого брата: так їх Бог так і поставив укупці на місяці, на вид усёму хрищеному миру, щоб бачили, що і скотині гріх їсти у такий великий празник, поки пасок не посвятять, а не то що людям.
Хозяйка (насмѣшливо). Ач як мудро прочитала!
Гнат. Чудо не дівка! розумна і красива. (Обнимаетъ Стеху.)
Стеха (притворно). Що се, які справді безстидні оці городські козаки! усе б їм знущаться над нами та й тільки. (Гнатъ цѣлуетъ ее.) Ну! от іще видумали що! Неначе се звичайно! Пустіть, далебі закричу.
(Съ шумомъ входятъ козаки и дѣвушки.)
Въ толпѣ. Ай да Стеха! От моторна: і тут успіла. А старий Кичатий!…
Стеха (вырываясь). Ну, що? поживились? Не бійсь, таки не довелось поцілувати. Хто там горло дере, що успіла? Вони тільки так, нічого не зробили.
Гнат (къ козакамъ). Ну, хто у вас отаман? Чи єсть музики?
Голоса. І кобзарь і музики.
Гнат. А останнє: випить і закусити?
Голоса. Як без сёго? Усе є.
Гнат. А, та й бравиї ж молодці! що твої чигиринці! (Къ дѣвушкамъ) Котора ж із вас піде зо мною танцювати?
Голоса. Пропустіть, пропустіть — музики йдуть.
(Входятъ музыканты-жиды. Впереди слѣпой старикъ съ кобзою. Дѣвушки и козаки въ безпорядкѣ разступаются. В продолженіе суматохи Назаръ разговариваетъ съ Гнатомъ.)
Гнат. Будь бо веселійший, не показуй виду. Стеха зъуміє одкараскаться од них, тільки нам з тобою треба попереду утікати. Я, пожалуй, хоч і зараз піду, а ти зостанься тут поки, — так для виду. Та чуєш: не дуже довго женихайся, а мерщій в корчму; я там буду.
Назар. Добре, тільки і ти проворнійше.
