Гнат. За мене не бійсь. Дивись, стариї знакомиї. Кузьма, яким се побитом тут опинились?
Один з козаків. З хуторів до церкви, а вечорниці по духу чуємо.
Гнат. Молодці! А ви, жидова, як сюди зайшли?
Жид. А так, сляхом. У Цигирині нема заробітку, а ми процули, сцо у пана Кицатого весілля буде, так і прийсли сюди.
Гнат (всторону). Жидівське ухо! (Громко.) А нуте ж! учистьте запорозського козачка. (Къ козакамъ.) А з вас хто бойчійший? ударь, я подивлюсь, чи так, як у нас бувало на Запорожжі. (Тихо Назару.) Годі, не дурій. Я ж кажу, усе буде добре.
Назар. Чи буде, чи ні, тільки зділай милость, не бався тут, іди швидче.
Гнат. Поспіємо ще з козами на торг. Не показуйся, будь ласкав, таким сумним: все зопсуєш. Подивимся козачка та й годі.
(Удаляются въ глубину и разговариваютъ между собою. Музыканты заиграли. Одинъ козакъ выскакиваетъ изъ толпы и пляшетъ козачокъ. Гнатъ и Назаръ любуются.)
Гнат. Ай да молодець! от жвавий! що твій запорожець! (Танецъ кончается.) Ну, веселітеся ж, люде добрі, гуляйте, хлопці, а нам уже годі, пора їхать: до Чигирина не близько, а до світу треба буть там. Прощайте козаки! прощайте, дівчата! прощай, хазайко! А де ж та... Кичатого? (Стеха прячется между козаками. Гнатъ, поймавъ ее, цѣлуетъ.) Прощай, сердечко моє, моя розумниця, моя красавиця! прощай!
Стеха (вырываясь). Ай-ай-ай! закричу, їй же то Богу, закричу.
(Назаръ и Гнатъ уходятъ. Хозяйка провожаетъ ихъ.)
Стеха (охорашиваясь). Що за народ такий сі козаки! усе б їм цілуваться. Неначе й помоглось. (Къ Хозяйкѣ.) Тітко, тітко! а нумо ми з тобою. (Пляшетъ и поетъ.)
|
Через гору піду, |
