Той почне говорить,
Той сережки судить,
Кого знаю,
Привітаю,
Хто сережки дарить.
Ой сережки мої,
Мої золотиї!
Сердітеся,
Дивітеся,
Вороги лихиї!
Хозяйка (вырываясь.) Ох, мої зозуленьки! по старісті літ мені б і не подобало.
(Стеха между тѣмъ шалитъ съ козаками, хватая за руку молодаго козака и вертясь приплясываетъ.)
Хозяйка. Оце, яка жартовлива! Та перестанеш ти, чи ні?
Стеха (пляшетъ и поетъ.)
Тра-ла-ла, тра-ла-ла!
На базарі була,
Черевички купила,
Три червінці дала,
А четвертий пропила
І музику найняла.
Що ж ви, родимець би вас вбив! тільки дурно гроші берете? Кусок би вам сала, а не грошей. (Въ толпѣ хохотъ.) А де ж наш Кирик? сюди ёго! він один лучче усіх ціх голодранців. (Выходитъ Кобзарь.) Ось він, мій голубчик. Ну лишень яку-небудь пісеньку з приговорками, або казочку страховиночку, щоб цілу ніч не заснулось.
Кобзарь. Добре, добре. Хочеш казочку, хочеш пісеньку, що любиш. Голоса. Казку! казку!
Другіе. Ні, пісню, та таку, щоб жижки затрусились. Ми ще не танцювали.
Первые голоса (и съ ними Стеха паче всѣхъ.) Натанцюєтесь іще, поки до третіх.
