Галя. Не журишся? А чого ж ти плакав? Ти щось знаєш, та не хочеш сказать. Скажи ж, мій голубе, мій орле сизокрилий, скажи, моє серце!
Назар. Знаю, знаю, моя голубко, що я найщасливійший на світі.
Галя. Ба я щасливійша за тебе. Ніколи ж не буду співать про хустку; цур їй!
Назар. Я тебе вивчу другу, веселу-веселу та хорошу.
(Дивляться одно на другого и цілуються, Хома и Стеха крадуться із-за шкапи.)
Хома. Сюди! ось-де вони! сюди!
Галя. Батько!... Пропала я!
Стеха (пробігає коло їх). Полковниця! полковниця!
(Назар мовчки бере лівою рукою Галю, а правою виймає шаблю. Хома торопко веде на ёго челядь. Стеха ховається.)
Хома (скаженіє). Цілуйтеся, цілуйтеся, голубьята! (До челяді.) Киями ёго, собаку! Чого ж стали? Беріть, рвіть ёго!
(Челядь торопіє.)
Назар. Хто хоче в домовину, виступай на мене. (До Хоми.) Ти чого хочеш?
Хома. Смерті твоєї, злодію!
Назар. На-що ж ти собаками цькуєш? возьми сам, коли хочеш.
Хома. Я рук паскудить не хочу. Беріть ёго! О, пес поганий! я розірву тебе!
(Бьються на шаблях.)
Галя (пада між ними на коліна). Тату, тату! убий, убий мене! винна я; я прогнівила тебе... Убий же мене, таточку, та не бери з собою!
Хома. Цить, кошеня крадене!
Назар (Хомі). Цить, сатано люта!
Хома. Дочку оддай!
Галя. Не оддавай, не оддавай! я утоплюся!
Хома. Топись, гадино, поки не розтоптав я тебе!
Галя. Топчи, души мене: я твоя дитина!
