Сторінка:Кобзарь (1876).djvu/47

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
— 15 —


У мул поховаю! (реве синє море)
Хиба ти не знаеш, яких я несу
Гостей до султана?“

 Так море спиняло.
(Любило завзятих чубатих Славян)
Босфор схаменувся. Туркеня дрімала.
Дрімав у харемі ледачий султан.
Тілько у Скутарі, в склепу, не дрімають
Козаки сердеги. Чого вони ждуть?
По-своёму Бога в кайданах благають,
А хвилі на той бік ідуть та ревуть.

„О, милий Боже України!
Не дай пропасти на чужині,
В неволі вольним козакам!
І сором тут, и сором там —
Вставать з чужої домовини,
На суд Твій праведний прийти,
В залізах руки принести,
І перед всіми у кайданах
Стать козакові…“

 — „Ріж і бий!
Мордуй невіру бусурмана!“
Кричять за муром. Хто такий?

Гамалію, серце мліє:
Скутарь скаженіє!
„Ріжте, бийте!“ на фортеці
Кричить Гамалія.

 Реве гарматами Скутара,
Ревуть, лютують вороги;
Козацьтво преться без ваги —
І покотились яничари.
Гамалія по Скутарі —
По пеклу гуляє,
Сам хурдигу розбиває,
Кайдани ламає.