|
Як ховали козаченька
В зеленім байраці.
Грає кобзарь, виспівує —
Аж лихо сміється:
„Була колись Гетьманщина,
Та вже не вернеться;
Було колись панували,
Та більше не будем...
Тії слави козацької
Повік не забудем!
Україно, Україно!
Ненько моя, ненько! [1]
Як згадаю тебе, краю,
Завьяне серденько. [2]
Де поділось козачество,
Червоні жупани?
Де поділась доля, воля,
Бунчуки, гетьмани?
Де поділось? Ізгоріло!
А чи затопило
Синє море твої гори,
Високі могили?
Мовчать гори, грає море,
Могили сумують,
А над дітьми козацькими
Поганці панують!
Грай же море! мовчіть гори!
Гуляй, буйний, полем!
Плачте, діти козацькиї!
Така ваша доля!
„Встає хмара з-за Лиману,
А другая з поля;
Зажурилась Україна —
Така її доля!
|
