Ця сторінка вичитана
— 8 —
Налетіли чорні крюки
Вельможних будити; [1]
Зібралося козачество
Богу помолитись.
Закрякали чорні крюки,
Виймаючи очі;
Заспівали козаченьки
Пісню тії ночі, —
Тії ночі крівавої,
Що славною стала
Тарасові, козачеству,
Ляхів що приспала.
„Над річкою, в чистім полі,
Могила чорніє;
Де кров текла козацькая,
Трава зеленіє.
Сидить ворон на могилі
Та з голоду кряче...
Згада козак Гетьманщину,
Згада, та й заплаче.“
Умовк кобзарь сумуючи:
Щось руки не грають.
Кругом хлопці та дівчата
Слізоньки втирають.
Пішов кобзарь по улиці —
З журби як заграє!
Кругом хлопці навприсядки,
А він вимовляє:
„Нехай буде от-такечки!
Сидіть, діти, у запічку,
А я з журби та до шинку,
А там найду свою жінку,
Найду жінку, почастую,
З вороженьків покепкую.“
- ↑ Ляшеньків будити. (Вар. по вид. 1844.)
