|
Може, викую я з ёго
До старого плуга
Новий леміш і чересло,
І в тяжкі упруги,
Може, зъорю переліг той,
А на перелозі
Я посію мої слёзи,
Мої щирі слёзи;
Може, зійдуть і виростуть
Ножі обоюдні;
Розпанахають погане,
Гниле серце, трудне;
І вицідять сукровату,
І нальють живої
Козацької тиї крови.
Чистої, святої.
Може, може... а між тими,
Між ножами рута
І барвінок розівьється;
І слово забуте,
Моє слово тихе-сумне,
Богобоязливе
Згадається, — і дівоче
Серце боязливе
Стрепенеться, як рибонька,
І мене згадає...
Слово моє, слёзи мої,
Раю ти мій, раю!
Спи, Чигрине! Нехай гинуть
У ворога діти;
Спи, гетьмане, поки встане
Правда на сім світі.
19 Лютого 1844. Москва.
|
