|
І рудою поливали,
І шаблями скородили.
Що ж на ниві уродило?
Уродила рута, рута —
Волі нашої отрута.
А я, юродивий, на твоїх руїнах
Марно слёзи трачу. Заснула Вкраїна,
Буръяном укрилась, цвіллю зацвіла,
В калюжі, в болоті серце прогноїла
І в дупло холодне гадюк напустила,
А дітям надію в степу оддала.
А надію
Вітер по полю розвіяв,
Хвиля морем рознесла.
Нехай же вітер все розносить
На неокраянім крилі,
Нехай же серце плаче, просить
Святої правди на землі.
Чигрине, Чигрине,
Мій друже єдиний!
Проспав-єси степи, ліси [1]
І всю Україну!
Спи ж повитий жидовою,
Поки сонце встане,
Поки тиї недолюдки
Поростуть гетьмани.
Помолившись, і я б заснув...
Так думи прокляті
Рвуться душу запалити,
Серце розірвати.
Не рвіть, думи, [2] не паліте !
Може, верну знову
Мою правду безталанну,
Моє тихе слово.
|
