Як ягнята: „Нехай, каже:
Може, так і треба!“
— Так і треба! бо немає
Господа на небі!
А ви в ярмі падаєте
Та якогось раю
На сім світі бажаєте... [1]
Немає! немає!
Шкода й праці! Схаменіться:
Усі на сім світі —
І царята, і старчята —
Адамові діти.
І той... і той... А що ж то я?
— Ось-що добрі люде:
Я гуляю, бенкетую
В неділю і буддень;
А вам нудно, жалуєтесь... [2]
Їй Богу, не чую!
І не кричіть; я свою пью,
А не кров людськую.
От-так, ідучи по-під-тинню
З бенкету пьяний у-ночі,
Я міркував собі йдучи,
Поки доплентавсь до хатини.
А в мене діти не кричять
І жінка не лає...
Тихо, як у раї,
Усюди божа благодать,
І в серці, і в хаті.
Отто ж я ліг і спати;
А вже підпилий як засне,
То хоч коти гармати, —
І усом не моргне.
Та й сон же, сон, на прочуд дивний, [3]
Сторінка:Кобзарь (1876).djvu/487
Ця сторінка вичитана
— 13 —
