Сторінка:Кобзарь (1876).djvu/535

— 61 —

 Та з вітром говорять
 Вітер тихий з України
 Понесе з росою
 Тиї ^[1] думи аж до тебе!
 Братнёю слёзою
 Ти їх, друже, привітаєш,
 Тихо прочитаєш,
 І могили, степи, гори, ^[2]
 І мене згадаєш. —
1845 р, Декабря 14, Вьюнище. Полт. Губ.

---

Холоднии яр.

У всякого своє лихо,
І в мене те лихо; ^[3]
Хоть не своє — позичене,
А все таки лихо.
На що б, бачться, те згадувать,
Що давно минуло?
Будить Вог-знає колишнє?!
Добре, що заснуло!...

Хоть і яр той! ^[4] Вже до ёго
І стежки малої
Не осталось, і здається,
Що ніхто й ногою
Не ступив там, а згадаєш,
То була й дорога
З монастира Митриного ^[5]
До яру страшного.
В яру колись гайдамаки
Табором стояли,

---

1. Мої думи... (ib.)
2. І могили, степ і море (ib.)
3. І в мене не тихо; (Рук. вар.)
4. Ось і яр той... (ib.)
5. ... Мотринова. (Льв. вид.)