Сторінка:Кобзарь (1876).djvu/541

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана
— 67 —


А то залізете на небо:
„І ми — не ми, і я — не я!
І все те бачив, все те знаю:
Нема ні пекла, ані раю,
Немає й Бога, тільки я,
Та куций німець узлуватий,
Та й більш нікого... [1]

 — „Добре, брате!
Що ж ти таке?“

 „Нехай німець
Скаже: ми не знаєм!“

От-так-то ви навчаєтесь
У чужому краю!
Німець скаже: „Ви Моголи!“
— Моголи, Моголи,
Золотого Тамерлана
Онучата голі! —
Німець скаже: „Ви Славяне!“
— Славяне, Славяне,
Славних прадідів великих
Правнуки погані! —
І Колляра читаєте
З усієї сили,
І Шафарика, і Ганку,
І в славянофили
Так і претесь, і всі мови
Славянського люду,
Всі знаєте, а своєї
Дасть-Біг!... Колись будем
І по своёму глаголать,
Як німець покаже,
А до того й історію
Нам нашу розскаже.
От-тоді ми заходимось!
Добре заходились

5*

  1. »А більш нічого!« (ib.)