|
По німецькому доказу,
Та й заговориди
Так, що й німець не второпа,
Учитель великий,
А не то щоб прості люде!
А кгвалту! а крику!
„І гармонія, і сила,
Музика, та й годі!
А історія? Поема
Вольного народу!
Що ті Римляне убогі!
Чорт-зна що не Брути... [1]
У нас Брути і Коклеси,
Славні, незабуті!
У нас воля виростала,
Дніпром умивалась,
У голови гори клала,
Степом укривалась!“
Кровъю вона умивалась,
А спала на купах,
Па козацьких вольндх трупах,
Обкрадених трупах!...
Подивіться лишень добре;
Прочитайте знову
Тую главу, [2] та читайте
Од слова до слова;
Не минайте ані титли,
Ніже тиї коми;
Все розберіть, та й спитайте
Тоді себе: що ми?
Чиї сини? [3] яких батьків?
Ким, за що закуті?
То й побачите, що ось що
Ваші славні Брути:
Раби, підніжки, грязь Москви,
|
