|
За думою дума роєм вилітає:
Одна давить серце, друга роздирає.
А третяя — тихо-тихесенько плаче
У самого серця, [1] може й Бог не бачить.
Кому ж її покажу я,
І хто тую мову
Привітає, угадає
Великеє слово?
Всі оглухли, похилились:
В кайданах — байдуже!...
Ти смієшся, а я плачу,
Великий мій друже!
А що вродить з того плачу?
Нічого, мій брате!
Не заревуть в Україні
Вольниї гармати,
Не заріже батько сина,
Рідної дитини; [2]
За честь, за віру і за братство,
За славу Вкраїни [3]
Не заріже: викохає
Та й продасть в різниці
Москалеві!... Се-б-то, бачиш
Лепта удовиці
Престолові, Отечеству
Та Німоті плата!...
Нехай, брате! А ми будем
Сміяться та плакать.
|
