|
Віє вітер, віє буйний,
Бурьян похилився,
По-над бистрим над Дунаєм
Козак зажурився;
Не сзиває не гукає,
На своїх козаків,
Що розсипались по полю,
В лісі між байраків.
Він не слухає зозулі,
Що ёму кувала,
Віщувала ту дорогу,
Що душа бажала...
За залізними хромами
Славу вспоминає...
Місяць глянув із-за хмари,
І козак питає:
— „Місяць ясний! Ми колись-то
Весело гуляли, —
Ти по небу, я по полю,
І усі нас знали!
Ти тепер один на волі,
А я — нещасливий
Гину, бачиш, у безславъї...
Україна гине!
„Україно, Україно!
Де ти військо діла?
Де тих шабель сорок тисяч?
Разом все згубила!
Козаки лежать в могилі,
І хрести рядами,
А над ними червоніють
Ремінці з хустками...
|
