Сторінка:Кобзарь (1876).djvu/551

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана
— 77 —


І козацькиї їх кістки
Покинула сила...
. . . . . . . .
Гине Україна.
„Показав би я дорогу
Їм на Україну,
І послав би в чистім полі
Мнякую перину!

Показав би, що з Богданом
Були договори
Не для того, щоб в болоті
Строїть їм хороми...
Уміраю, бо не знаю
На-що мені жити!
Ой чи буде Україна
Своїх врагів бити?

Чи засяють наші шапки
На Вкраїнськім полі?
Чи гулятимуть козацькі
Шаблі на просторі?
Не заснула би ніколи
Козацькая слава,
Як-би з шаблями при Йвані
Вся Украйна встала!“



Тече вода в синє море,
Та не витікає,
Шука козак свою долю,
А долі немає.
Пішов козак світ-за-очі;
Грає синє море,
Грає серце козацькеє,
А думка говорить:
„Куди ти йдеш, не спитавшись?
На кого покинув