Сторінка:Кобзарь (1876).djvu/552

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана
— 78 —


Батька, неньку старенькую,
Молоду дівчину?
На чужині не ті люде, —
Тяжко з ними жити!
Ні з ким буде поплакати,
Ні поговорити,“
Сидить козак на тім боці, —
Грає синє море.
Думав, доля зострінеться, —
Спіткалося горе.
А журавлі летять собі
До-дому ключами.
Плаче козак, — шляхи биті
Заросли тернами.



Минають дні, минають ночі!
Минає літо; шелестить
Пожовкле листя... гаснуть очі;
Заснули думи, серце спить:
І все заснуло, — і не знаю,
Чи я живу, чи доживаю,
Чи так по світу волочусь,
Бо вже й не плачу й не сміюсь...

 Доле, де ти? доле, де ти?
 Нема ніякої!
 Коли доброї жаль, Боже,
 То дай злої, злої!

 Не дай спати ходячому,
 Серцем замірати,
 І гнилою колодою
 На світі лежати;
 А дай жити, серцем жити
 І людей любити...
 А коли ні, — то проклинать

 І світ запалити.