Страшно впасти у кайдани, Умірать в неволі; А ще гірше — спати, спати, І спати на воді, І заснути на вік-віки, І сліду не кинуть Ніякого!... однаково — Чи жить, чи загинуть...
Доле, де ти? доле, де ти? Немя ніякої! Коли доброї жаль, Боже, То дай злої, злої!... (З рукопису 1848 року.)
У Вильні, городі преславнім [1]
Оце случилося недавно,
Ще був тоді... (От як на-те
Не вбгаю в віршу сёго слова)...
Тоді здоровий, прездоровий
Зробили з ёго лазарет,
А бакалярів розігнали,
За те що шапки не ламали
У Острій-Врамі... дурня знать
По походу. От же назвать
Їй-Богу я ёго не вмію
Того студента, що ж нам діять?...
То синок був литовської
Гордої графині:
І хороше, і багате,
І одна дитина,
І училась не паничем,
І шапку знімало
↑Ці вірші у рукопису Т. Г. оливцем перехрещені: мабуть він не хотів їх дрюкувати. (Ред.)
