Добре знаю!... Зоре моя,
Мій друже єдиний!
Ти не знаєш, що діється
В нас на Україні,
А я знаю, і розскажу
Тобі й спать не ляжу,
А ти завтра тихесенько
Богові розскажеш.
Нижній Новгородъ. 1858.
*
Село! і сердце одпочине.
Село на нашій Україні —
Неначе писанка — село.
Зеленим гаєм поросло,
Цвітуть сади; біліють хати;
А на горі стоять палати,
Неначе диво; а кругом
Широколистиї тополі,
А там і ліс, і ліс і поле,
І сині гори за Дніпром...
Сам Бог витає над селом!
Село! село! Веселі хати!
Веселі з-далека палати —
Бодай ви терном поросли!
Щоб люде й сліду не найшли,
Щоб і не знали, де й шукати!
В тому господнёму селі,
На нашій славній Україні,
Не знаю, де вони взялись,
Приблуда князь, — була й княгиня.
Ще молоді собі були,
Жили самі; були багаті:
