|
... Котилися
І наші козачі
Дурні голови за правду,
За віру Христову;
Упивались і чужої
І своєї крови;
А получчали? Ба, де то,
Ще гіршими стали!
Без ножа і авто-да-фе
Людей закували,
Та й мордують... Ой, ой, пани,
Пани-християне!...
Затих мій сивий, битий тугою,
Поник старою буй-головою.
Вечернє сонечко гай золотило,
Дніпро і поле золотом крило;
Собор Мазепин сяє-біліє;
Батька Богдана могила мріє;
Київським шляхом верби похилі
Требратні давні могили вкрили;
З Трубайлом Альта між осокою
Зійшлись-зъєднались, мов брат з сестрою.
І все те, все те радув очі,
А серце плаче — глянуть не хоче!
Попрощалось ясне сонце
З чорною землею;
Виступає круглий місяць
З сестрою зорею,
Виступають із-за хмари, —
Хмари звеселіли,
А старий мій подивився —
Слёзи покотились.
„Молюсь Тобі, Боже милий,
Господи великий,
Що не дав мені загинуть,
Небесний владико!
|
