Ця сторінка вичитана
— 104 —
Оттакий-то на чужині
Сон мені приснився, —
Шби знову я на волю,
На світ народився.
Дай же, Боже, коли-небудь,
Хоч на старість, стати
На тих горах окрадених,
У маленькій хаті;
Хоча серце замучене,
Поточене горем,
Принести і положити
На Дніпрових горах...
Н. И. Костомарову.
Веселе сонечко ховалось
В веселих хмарах весняних; [1]
Гостей закованих своїх
Сердешним чаєм напували,
І часових переміняли —
Синє-мундирних часових...
І до дверей на ключ замкнутих
І до решотки на вікні
Привик я трохи, і мені
Не жаль було давно одбутих
Давно похованих, забутих,
Моїх крівавих, тяжких слёз;
А їх чи-мало розлилось
На марне поле. Хоч би рута,
А то нічого не зійшло!
І я згадав своє село,
Кого я там, коли покинув?
- ↑ Весняне сонечко ховалось
В широких хмарах весняних; (Рук. вар.)