А донька не чує:
Де жартує з москаликом,
Там і заночує.
Не дві ночі карі очі
Любо цілувала,
Поки слава на все село
Недобрая стала.
Нехай собі тиї[1] люде
Що хотять говорять:
Вона любить, то й не чує,[2]
Що вкралося горе.
Прийшли вісті недобриї —
В поход затрубили;
Пішов москаль в Туреччину;
Катрусю накрили.
Не счулася, та й байдуже,
Що коса покрита:
За милого, як співати,
Любо й потужити.
Обіщався чорнобривий,
Коли не загине,
Обіщався вернутися.
Тоді Катерина
Буде собі московкою,
Забудеться горе;
А поки-що, нехай люде
Що хотять говорять.
Не журиться Катерина —
Слізоньки втирає,
Що дівчата на улиці
Без неї співають.
Не журиться Катерина —
Вмиється слёзою,
Візьме відра о-пів ночі,
Піде за водою,
Щоб вороги не бачили;
