|
А нумо знову віршувать,
Звичайне нишком. Нумо знову,
Поки новинка на основі,
Старинку Божу лицювать,
А сиріч... як би вам сказать,
Щоб не збрехавши... Нумо знову
Людей і долю проклинать!
Людей за те, щоб нас знали,
Та нас шанували;
Долю за те, щоб не спала,
Та нас доглядала.
А то, бач, що наробила:
Кинула малого
На розпутті, та й байдуже;
А воно убоге
Молодеє, сивоусе —
Звичайне дитина —
І подибало тихенько
По-під чужим тином
Аж за Урал. Опинилось
В пустині, в неволі...
Як же тебе не проклинать,
Лукавая доле?
Не прокляну ж тебе, доле,
А буду ховатись
|
