Ця сторінка вичитана
— 115 —
Убогую... [1] Любо мені,
Любо мені з ними,
Мов батькові багатому
З дітками малими.
І радий я, і веселий,
І Бога благаю,
Щоб не приспав моїх діток
В далекому краю: [2]
Нехай летять до-домоньку
Легенькиї діти,
Та розскажуть — як-то тяжко
Було їм на світі...
І в сімьї веселій, тихій,
Дітей привітають,
І сивою головою
Батько покиває;
Мати скаже: „бодай тиї
Діти не родились!“
А дівчина подумає:
„Я їх полюбила!“
1848, Орская крѣпость.
- ↑ Одинокую... (Перш. рук.)
- ↑ А иноді нагадаю
Мою Україну
І заплачу... Боже милий!
Нехай я загину
У цій проклятій пустині,
Та не пусти димом
Дітей моїх безталанних
В широкій пустині!
Нехай ідуть до-домоньку
Мої любі діти
Та розскажуть, як то тяжко
Було мені в світі.
І в сімьї веселій тихо,
Сумно прочитають;
І сивою головою
Батько покиває;
Мати скаже: »Бодай тиї
Діти не родились!«
А дівчина подумає:
»Я б ёго любила!« (ib.)