Ця сторінка вичитана
1850.
Лічу в неволі дні і ночі
І лік забуваю!
О, Господи! як то тяжко
Тиї дні минають!
А літа пливуть за ними,
Пливуть собі з-тиха,
Забірають за собою
І добро і лихо;
Забірають, не вертають
Школи нічого...
І не благай! бо пропаде
Молитва...
Каломутними болотами
Між бурьянами, за годами
Три годи сумно протекли;
Багато де-чого взяли
З моєї темної комори,
І в море нишком однесли;
І нишком проковтнуло море
Моє не злато-серебро —
Мої літа — моє добро,
Мою нудьгу, мої печалі —
Тиї незримиї скрижалі,
