|
Орда панів і паничів;
А генеральша у-ночі
Уже тихенько й плакать стала.
— „Занапастила мене мати...
Зовьяне марно у палатах
Краса і молодость моя!“
„Ти, душко, плачеш?“ — „Хто се? я?
Ні, я не плачу“... „Знаєш, Маню?
У городі тепер армяни:
Купи собі, Машуню, шаль.“
— „Мені не треба тії шалі!“ ...
„Не завдавай же серцю жалю!
Купи, голубко! Не печаль
Мого ти серця!... А весною
В Париж поїдемо з тобою,
Або поїдемо в село...
Як схочеш, серце...“
Тихо, тихо
Зіма минала; крилось лихо
Та в самім серці й уляглось
У генеральші молодої.
Поїхали в село весною;
В селі бенкети загули;
А генеральша плаче-плаче,
А генерал того не бачить,
А всі вже бачили в селі.
З нудьги, із двору погуляти
Якось задумавшись пішла,
Та аж за царину зайшла,
Та й бачить, що пасе ягнята
Мале хлопьяточко в стерні.
— „О горе, горенько мені!
Що я робитиму на світі?...
Се ти, Петрусю?“ — „Ажеж я...“
— „Ходім до мене; будем жити,
Як там на хуторі колись
Жили, жили.“ — Та й похилилась,
|
