Перейти до вмісту

Сторінка:Кобзарь (1876).djvu/619

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана
— 145 —

Очей не зводючи, дивилась
На Петруся. Одним-одна [1]
І виростала, й дівувала,
І за старого генерала
Занапастили-продали,
І в-купі гроші пропили...
І тяжко-тяжко заридала.
— „Ходімо, серце, погулять!
Ходім, Петрусю, в сад, в палати.“
„А хто ж тут буде доглядать,
Хто попасе мої ягнята?“
— „Нехай хто хоче!“ —

 Й повела
Ёго в палати. А в палатах
Причепурила, одягла,
А потім в школу оддала...
І любо їй... Нехай радіє,
Поки надію серце гріє,
Поки росте з того зерна
Або кукіль, або пшениця...
Бо ми не знаєм, що твориться
У ёго там. А він хоч зна,
То нам не скаже... Як-би знала
Матуся горенько твоє,
Чи оддала б за генерала
Дитя єдинеє своє?
Не оддала б... А в-тім — не знаю, —
Бо всякі матері бувають...

Минають дні собі по-волі;
Петрусь до школи та із школи

З книжками ходить та росте;

  1. ... Згадала
    Убогій хутір: там колись
    Вона убога виростала
    І дівувала... продали,
    І гроші в-купі пропили.
    На вік світ Божий завъязали.
    »Ходім Петрусю, погулять
     і. т. д. (Перш. рук.)

10