|
Вони ж не вернуться!... як хоч!
А лихо, кажуть, перескоч, [1]
А то задавить. Генеральша
Не перескочила, — бо їй
Хотілось жити молодій!
Хотілося б... Густенька каша,
Та каша, бачте, то не наша;
А наш несолоний куліш —
Як знаєш, так ёго і їж!
— „Петрусю! Друже мій єдиний!
Моє ти серце! мій ти сину!
Рятуй мене, рятуй! рятуй!
О, Матір Божая! Розкуй
Мою ти душу!“ — І ридала,
І батька й матір проклинала,
І все на світі. А Петрусь —
Її єдиная дитина —
Гуляв собі пренеповинний
В саду, та арію якусь
Мугикав з-тиха. Більш нічого
Петрусь не бачив. А небога
Сама не знає, що робить
І що їй діяти з собою?
Або сховатись під водою,
Або принамені розбить,
Об стіну голову??!
— „Поїду в Київ, помолюся:
Молитва може прожене
Діавола... О, мій Петрусю!
Молитва не спасе мене —
Я у Дніпрові утоплюся!“ —
Моліте Господа, дівчата,
Моліте Господа, щоб мати
І вас от-так не завдала
|
