|
А пек тобі! забув, дурню,
Що смерть за плечима?
До стебла все погоріло
І діти згоріли,
А сусіде, і багаті,
І вбогі, раділи,
Багатиї бач раділи,
Шо багатші стали,
А вбогиі тому раді,
Шо з ними зрівнялись!
Посходились жалкувати,
Жалю завдавати:
„Шкода, шкода! як би знаття
Копійчину б дбати,
То все б таки воно не так...
А що пак, Максиме!
(Бо ёго Максимом звали)
Попродай скотину,
Та ходи до мене в найми!
Що буде, те й буде!...
Будем знов чумакувати,
Поки вийдем в люде,
А там знову...“ Подякував
Максим за пораду.
— Побачу ще, як там буде,
Коли не дам ради...
То тоді вже певне треба
Іти в найми знову...
Де то моя Катерина,
Моя чорноброва!...
Вона мене все радила,
І тепер порадить...
Та останняя ся рада
На віки завадить.
Воли твої і корови
Разом поздихали,
|
