Сторінка:Кобзарь (1876).djvu/645

— 171 —

Твоёго розпьятого Сина
Ти, матір правди на землі, ^[1]
Ти слёзи матері до-краю,
До-краю ^[2] вилила! Ридаю,
Молю ридаючи: пошли,
Подай душі убогій силу,
Щоб огненно заговорила,
Щоб слово пламенем взялось,
Щоб людям серце розтопило
І по Украйні пронеслось, ^[3]
І на Україні світилось
Те слово чистеє, кадило
Чистійшій істини.

---

I.

Не в нашім краї, Богу милім,
Не за гетьманів і царів,
А в Рімській ідольській землі
Се беззаконіє творилось;
Либонь за Деція-Царя,
Чи за Нерона-сподаря —
Сказать запевне не зъумію,
Нехай за Нерона...
 Россії
Тоді на світі не було,
Як у Італії росло
Мале дівчя; і красотою —
Святою, чистою красою —
Як тая лілія цвіло.
Дивилася на ёго ^[4] мати
І молоділа, і дівчаті

---

1. Ти, Мати Бога на землі. (Кож.)
2. До каплі... (Льв. вид.)
3. І на Украйну понеслось
   Те слово — Божеє кадило,
   Кадило істини... Амінь. (Кож.)
4. ... на неї... (ib.)