|
Молюся, знову уповаю,
І знову слёзи виливаю, [1]
І думу тяжкую мою
Німим стінам передаю.
Озовітеся ж, заплачте,
Німиї, зо мною
Над неправдою людською,
Над долею злою.
Озовітесь! А за вами
Може озоветься
Безталання невсипуще.
І нам усміхнеться;
Поєднає з недолею
І з людьми, і скаже
Спасибі нам; помолиться,
Й тихо спати ляже,
І примиренному присняться
І люде добрі, і любов,
І все добро, і встане в-ранці
Веселий, і забуде знов
Свою недолю; і в неволі [2]
|
