|
За биту голову руками
І тихо-мовчки за возами
Марою чорною пішла
На Тібр. А Скиѳи сіроокі,
Погоничи, рабів раби,
Подумали: сестра Морока [1]
Із пекла вийшла провожать
У пекло рімлян. Поскидали
У воду трупи та й назад
З возами Скиѳи повертали. —
А ти осталася одна
На березі. Дивилась, [2]
Як розстилалися, стелились
Круги широкиї над ним,
Над сином праведним твоїм...
Дивилась довго. Не осталось [3]
Живого сліду на воді,
І ти заплакала тоді, [4]
Ти страшно-тяжко заридала
І помолилась в перший раз
Новому Богові, — і спас
Тебе розпьятий Син Марії,
І ти слова Ёго живиї
В живую душу приняла
І на торжища і в чертоги
Живого, істинного Бога
Ти слово правди понесла!
Кобзарь Дармограй.
Нижній-Новгородъ. 8 Декабря 1857.
|
