|
Ні рук скласти. О, прокляті,
Лукавиї діти!
Що ви дієте на світі!...
Я перелякалась...
Хата пусткою смерділа.
От я заховала
Близнят своїх у коморі...
Вбігаю у хату, —
А він уже ледве дише...
Я до ёго: „тату!
Мій таточку! Це я прийшла!“
За руки хватаю...
— Це я, кажу. А він мені
Шепче: „я прощаю,
Я прощаю!“ Тілько й чула...
Здається, я впала
І заснула... Як-би була
До віку проспала!...
О-півночі прокинулась —
Як у ямі в хаті,
А за руку батько давить...
„Тату, кричу, тату!“
А він уже так, як крига.
Насилу я руку
Випручала. Що, цигане,
Як-би таку суку
Тобі дочку, що зробив би? [1]
Циган.
Їй-Богу, не знаю. [2]
Відьма.
Та мовчи вже, бо забуду:
Потім не згадаю.
Дітей, бачться, годувала,
Та в засік ховала,
|
