Сторінка:Кобзарь (1876).djvu/672

— 198 —

Та очіпок — се вже в-ранці —
Клоччям вимощала,
Щоб незнать було, що стрига;
Прибралась, ходила,
Поки люде домовину
На-дворі робили.
Доробили, положили,
Понесли, сховали...
І одна я, як билина
На полі, осталась
На сім світі... Були діти —
І тих не осталось.

 „Через яр ходила,
 Та воду носила,
 Коровай сама бгала —
 Дочку оддавала,
 Сина оженила...
 І... гу!...“

Циган.

Не скигли, бо ти всіх побудиш.

Відьма.

Хиба я скиглю, навісний!

Циган.

Та добре, добре! Що дальш буде,
Розсказуй дальше.

Відьма.

Навариш завтра мамалиги?...
Я кукурузи принесу.

 Нагадала, нагадала!
 З дочкою ліг спати,
 Завдав сина у лакеї...
 Громадою з хати