Сторінка:Кобзарь (1876).djvu/673

— 199 —

 Виганяли. Нагадала...
 Я собак дражнила
 По-під вікнами з старцями,
 І байстрят носила
 За плечима, щоб привчались...
 Аж і сам приїхав... ^[1]
Я до ёго кинулася,
Забудучи лихо.
Привітав мене, люципер,
Благословив діток,
Та й забрав їх у покої.
Ростуть, мої квіти,
Та й виросли. Сина Йвана
Оддав якійсь пані
У лакеї, а Наталю...
Чи твої цигане
Всі поснули?

---

1. Аж і пан приїхав.
   От-тоді було громаді
   І всім до сто-лиха,
   Щоб мене не виганяли
   З батьківської хати!
   Та й взяв мене з близнятами
   До себе в палати...
   Ростуть мої близняточка,
   А я утішаюсь
   І з лютою гадюкою
   Я знову кохаюсь.
   Докохалася до краю:
   Сина у лакеї...
   Занапастив... а з дочкою!
   Чи чуєш з своєю!...
   Чи се не гріх по вашому?
   І в вас так уміють?!
   А мені дав карбованця
   Та послав у Київ,
   Послав Богу молитися,
   От-то-ж я й ходила
   І молилась... Ні, цигане,
   Я дарма молилась.
   Чи в вас єсть Бог який-небудь?
   От-же в нас немає:
   Пани вкрали, та в шкатулі
   У себе ховають.
   Вертаюся до-дому, —
   Замкнуті покої;
   Пмн поїхав десь з дочкою,
   Як перше зо мною,
   І сина взяв. Потім, потім...
   Далебі не знаю,
   Що робилось!... мені снилось
   Ніби-то літаю
   Над байраками совою
   І дітей шукаю...
   Ні, не слухай!... я не дітей,
   Я шукала пана...
   А тепер уже не треба :
   Піду у цигане.
   Я вже сива оженила,
   А дочка й так буде,
   Лазитиме по-під-тинню,
   Поки стопчуть люде!
   Ти не бачив мого сина?
   Там такий хороший,
   Такий, як ти. Ух, холодно!
   . . . . . . . (Рук. вар.)