|
Я медведя водитиму,
А як найду ката,
То й спущу ёго на ёго!
От-тоді, проклятий!... [1]
Ні не спущу. Сама ёго
Загризу!... Чи чуєш?
Одружимось, моє серце,
Я й досі дівую;
Я сина вже оженила,
А дочка й так буде:
Лазитиме по-під-тинню,
Поки найдуть люде
Неживою. Чи ти бачив?
Там такий хороший
Мій син Иван!... Ух, холодно!
Позич мені грошей!
Намиста доброго куплю,
Та й тебе повішу,
А сама піду до-дому...
Дивись, миша, миша...
Несе у Київ мишенят!
Не донесеш, утопиш десь,
Або пан одніме!
Чи я найду моїх діток,
Чи так і загину?
Та й замовкла, мов заснула.
Цигане вставали.
Розібрали [2] шатро своє,
В дорогу рушали, —
Та й рушили. Пішли степом;
А вона, небога
Безталанна, встала мовчки,
І ніби-то Богу
Нишком собі помолилась,
Та й пошкандибала
|
