Прийшли ксёндзи і запалили
Наш тихий рай, і розлили
Широке море сліз і крови; [1]
А сиріт именем Христовим
Замордували-розпьяли.
Поникли голови козачі,
Неначе стоптана трава;
Украйна плаче, стогне-плаче;
За головою голова
До-долу пада. Кат лютує,
А ксёндз скаженим язиком
Кричить: „Te Deum! Allelujah!“
От-так-то, Ляше, друже-брате!
Неситиї ксёндзи, магнати
Нас порізнили, розвели,
А ми б і досі так жили!
Подай же руку козакові,
І серце чистеє [2] подай,
І знову именем Христовим
Возобновим наш тихий рай!
1858. 14 Марта.
Я не нездужаю, нівроку,
А щось такеє бачить око,
І серце жде чогось. Болить, [3]
Болить і плаче і не спить,
Мов негодована дитина.
Лихої, тяжкої години
Мабуть ти ждеш? Добра не жди!
Не жди сподіваної волі —
Вона заснула: Царь Микола
