Як ось не в самім Назареті,
А в виѳлиємському вертепі
Марія сина родила
І в Виѳлиєм з малим пішла...
Біжить почтар із Виѳлиєма
І каже: „Царю! Так і так!
Зіновать, кукіль і будяк
Росте в пшениці! Кляте племя
Давидове у нас зійшло.
Зотни, поки не піднялось!“
— „Так що ж!“ промовив Ирод пьяний:
„По всёму царству постинать
Малих дітей; а то погані
Нам не дадуть доцарювать.“
Почтар — нівроку — був підпилий,
Оддав Анатові приказ,
Щоб тілько в Виѳлиємі били
Малих дітей.
Спаси ти нас,
Младенче праведний, великий
Од пьяного царя-владики!
Од гіршого ж Тебе спасла
Твоя преправедная Мати.
Та де ж нам тую матір взяти?
Ми серцем голі до гола!
Раби з кокардою на лобі...
Лакеї в золотій оздобі...
Онуча... сміття з помела
Ёго Величества! Та й годі.
24 Октября 1859. Петербургъ.
