„Его?!“... промовила Марія
І веселенькая пішла
У Назарет; і він радіє,
Що наймичка ёго несла
В утробі праведную душу
За волю розпьятого мужа.
От-то вони собі ідуть;
Прийшли до-дому, і живуть
Повінчані, та невеселі.
Тесляр колисочку дебелу
Майструє в сінях; а вона,
Пренепорочная Марія,
Сидить собі коло вікна
І в поле дивиться і шиє
Маленькеє сороченя.
Кому-сь то це?
— „Хазяїн дома?“
Па дворі крикнуло: — „Указ
Од Кесаря, ёго самого,
Шоб ви сёгодня, сей же час,
Всі на ревизію у город,
У город Вифлиєм ішли!“
І зник, пропав той тяжкий голос,
Тільки руна в яру гула.
Марія зараз заходилась
Пекти опрісноки. Спекла,
В торбину, мовчки положила,
І мовчки за старим пішла
У Вифлиєм. — „Святая сило,
Спаси мене, мій Боже милий!“
Тільки й промовила. Ідуть,
Сумуючи собі обоє,
І вбогиї — перед собою
Козу з козяточком женуть:
Сторінка:Кобзарь (1876).djvu/697
Ця сторінка вичитана
— 223 —
