|
Обидва: божиї глаголи,
Святую правду на землі
І прорікали, й розпьялись
За воленьку, святую волю!...
Иван пішов собі в пустиню,
А твій — між люде, а за ним,
За сином праведним своїм,
І ти пішла. В старій хатині,
В чужій покинула ёго,
Святого Іосипа свого.
Пішла тинятись по-під-тинню,
Аж поки-поки не дійшла
Аж до Голгофи.
Бо за сином
Святая мати всюди йшла;
Ёго слова, ёго діла, —
Все чула й бачила, і мліла
І мовчки трепетно ридала,
На сина дивлячись; а він
Сидить було на Елеоні,
Одпочива. Єрусалим
Розкинувсь гордо перед їм,
Сияє в золотім виссоні
Ізраїльський архиєрей,
Романський золотий плебей!
І час і два мине, не встане,
На матір навіть не погляне,
Та аж заплаче, дивлячись
На Іудейськую столицю.
Й вона заплаче, ідучи
У яр по воду до криниці
Тихесенько, і принесе
Води погожої, і вмиє
Утомлені стопи святиї;
І пити дасть, і отрясе,
Одує прах з ёго хитона,
|
