|
Зашиє дірочку, та й знову
Під смокву піде і сидить
І дивиться, — о, всесвятая! —
Як син той скорбний спочиває.
Аж ось і дітвора біжить
Із городу: ёго любили
Святиї діточки; слідком
За ним по улицях ходили,
А иноді й на Елеон
До ёго бігали малиї.
Отто ж прибігли! — „О, святиї,
Пренепорочниї!“ сказав,
Як узрів діточок, привстав
І цілував, благословляя.
Погрався з ними, мов маленький,
Надів бурнус, і веселенький
З своїми дітками пішов
В Єрусалим на слово нове,
Поніс лукавим правди слово.
Не вняли слову, розпьяли!...
Як розпинать ёго вели
Ти на розпутії стояла
З малими дітьми. —
(Мужики,
Ёго брати, ученики
Перелякались, повтікали.)
— „Нехай іде, нехай іде!
От-так і вас він поведе!“
Сказала дітям і упала
На землю трупом.
Розпьялась
Твоя єдиная дитина,
А ти спочинувши під тином
У Назарет оттой пішла.
Вдову давно вже поховали
В чужій позиченій труні
|
