Умре муж велій в власяниці!
Не плачте, сироти-вдовиці;
А ти, Аскоченскій, возплач,
„Во-утріє на тяжкій глас!“
І Хомяков, Русі ревнитель,
Москви-Отечества любитель,
О юпкоборцеві возплач!
І вся о, „Русская Бесѣда“
Во глас єдиний исповѣдуй
Свої гріхи, — і плач, і плач!...
17 Іюня 1860. Г. Петербургъ.
Ударь, громе, над тим домом,
Над тим божим, де мремо ми;
Тебе ж, Боже, зневажаєм,
Зневажаючи співаєм:
Аллилуйя!
Як-би не ти, ми б любились,
Кохалися б та дружились,
Та діточок виростали,
Научали б та співали:
Аллилуйя!
Одурив ти нас, убогих!...
Ми ж, окрадені небоги,
Сами тебе одурили
І скиглячи возопили:
Аллилуйя!
Ти постриг нас у черниці
А ми собі — молодиці...
Та танцюєм, та співаєм,
Співаючи промовляєм:
Аллилуйя!
20 Іюня 1860 р.
16
