Перейти до вмісту

Сторінка:Кобзарь (1876).djvu/715

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана
— 241 —

Умре муж велій в власяниці!
Не плачте, сироти-вдовиці;
А ти, Аскоченскій, возплач,
„Во-утріє на тяжкій глас!“
 І Хомяков, Русі ревнитель,
 Москви-Отечества любитель,
 О юпкоборцеві возплач!
 І вся о, „Русская Бесѣда“
Во глас єдиний исповѣдуй
Свої гріхи, — і плач, і плач!...
17 Іюня 1860. Г. Петербургъ.



Гимн черничіи.

Ударь, громе, над тим домом,
Над тим божим, де мремо ми;
Тебе ж, Боже, зневажаєм,
Зневажаючи співаєм:
 Аллилуйя!
Як-би не ти, ми б любились,
Кохалися б та дружились,
Та діточок виростали,
Научали б та співали:
 Аллилуйя!
Одурив ти нас, убогих!...
Ми ж, окрадені небоги,
Сами тебе одурили
І скиглячи возопили:
 Аллилуйя!
Ти постриг нас у черниці
А ми собі — молодиці...
Та танцюєм, та співаєм,
Співаючи промовляєм:
 Аллилуйя!
20 Іюня 1860 р.



16