— 242 —
|
Світе ясний! Світе тихий! [1]
Світе вольний, несповитий!
За що ж тебе, світе-брате,
В своїй добрій теплій хаті
Оковано, омурано,
(Премудрого одурено)
Багряницями закрито
І розпьятиєм добито?!...
Не добито! Стрепенися!
Та над нами просвітися.
Просвітися!... Будем, брате,
З багряниць онучі драти,
Люльки з кадил закуряти,
„Явленими“ піч топити,
А кропилом будем, брате,
Нову хату вимітати.
27 Іюня 1860. C. Петербургъ.
|
Ликері
на памьять 5 Августа 1860.
|
Моя ти любо! мій ти друже!
Не ймуть нам віри без хреста,
Не ймуть нам віри без попа.
Раби, невільникі недужі!
Заснули, мов свиня в калюжі,
В своїй неволі! Мій ти друже,
Моя ти любо! Не хрестись,
І не кленись, і не молись
Нікому в світі! Збрешуть люде,
І Византийський Саваоф
Одурить! Не одурить Бог,
|
- ↑ Ці вірші у »Правді« 1873 р. N. 15. надрюковані як часть поеми »Иван Гус«; але у вааснову рукопису Шевченка вони означені датою 1860 р. Ред.
