Цю сторінку схвалено
— 40 —
Собаки злі, покусають,
Та не заговорять,
Не розскажуть сміючися…
З псами їсти й пити…
Бідна моя головонько!
Що мені робити?“[1]
 |
|
IV.
. . . . . . . . . . .
. . . . . . . . . . .
Реве, свище, завірюха.
По лісу завило;
Як те море, біле поле
Снігом покотилось.
Вийшов з хати карбівничий,
Щоб ліс оглядіти,
Та де тобі! таке лихо,
Що не видно й світа.
„Еге, бачу, яка хукга!
Цур же ёму з лісом!
Піти в хату… Що там таке?
От їх до-сто-біса!
Недобра їх розносила,
Мов справді за ділом.
Ничипоре! дивись лишень.
Які побілілі!“
— „Що, москалі?.. Де москалі?“
— „Що ти? схаменися!“
— „Де москалі, лебедики?“
— „Та он, подивися.“
Полетіла Катерина
І не одяглася.
——————
- ↑ Що мені робити
Сирота собака має свою долю. (Вид. 1844.)
