Сторінка:Кобзарь (1876).djvu/73

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
— 41 —


„Мабуть, добре Московщина
В тямку їй далася!
Бо у-ночі тілько й знає,
Що москаля кличе.“
Через пеньки, заметами,
Летить, ледве дише.
Боса стала серед шляху,
Втерлась рукавами.
А москалі їй назустріч,
Як один, верхами.
„Лихо моє! доле моя!“
До їх… коли гляне —
Попереду старший їде.
„Любий мій Иване!
Серце моє коханеє!
Де ти так барився?“
Та до ёго… за стремена…
А він — подивився,
Та шпорами коня в боки.
„Чого ж утікаєш?
Хиба забув Катерину?
Хиба не пізнаєш?
Подивися, мій голубе,
Подивись на мене:
Я Катруся твоя люба.
На-що рвеш стремена?“
А він коня поганяє,
Ніби-то й не бачить.
„Пострівай же, мій голубе!
Дивись — я не плачу.
Ти не пізнав мене, Йване?
Серце, подивися,
Їй же Богу, я Катруся!“
— „Дура, атвяжися!
Вазьмитє прочь безумную!“
— „Боже мій! Иване!
І ти мене покидаєш!
А ти ж присягався!“