Сторінка:Кобзарь (1876).djvu/723

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 249 —


Покиньте ж свій святий Парнас,
Придибайте хоч на годину,
Та хоч старенький Божий глас
Возвисьте, дядино! Та ладом,
Та добрий складом, хоть на час,
Хоть на годиночку у нас
Ту вінценосную громаду
Покажем з-переду і з-заду
Незрячим людям. В добрий час
Заходимось, моя порадо.


I.

 Не видно нікого в Ієрусалимі,
Врата на запорі, неначе чума
В Давидовім граді, Господом хранимім,
Засіла на стогнах. Ні, чуми нема!
А гірша, лихая та люта година
Покрила Ізраїль: Царева война!


    »Добри-вечір,« кажу, »тітко!«
    — »Ох, мабуть я згину...
    Чи далеко до Парнаса?
    Я так утомилась:
    Ледве-ледве несу ноги! —
    Літа мої, крила,
    Де ви ділись молодиї?
    Згинули, пропали,
    Як ті славниї піїти,
    Що оди писали.
    От-тоді було завчестя!...«
    »Пострівай, бабусю!
    Хиба й справді ти з Парнасу?«
    — »І справді, дідусю!...
    Я до тебе поспішала,
    Та в шинку зустріла
    Веселого бакаляра...
    Трохи одпочила,
    Та випили по чарочці...

    Чого ж ти бажаєш,
    Мій голубе?« »Я до тебе,
    Сама, кажу, знаєш!«
    — »От-же далебі забула...
    Пристріт чи бишиха...
    Пошепчемо!... чи на старість
    Непевного лиха,
    Чорнобривки забажалось?!...«
    »Цур тобі, злий гаде!
    Стара паплюго, паскудо!
    От тобі й порада!
    От тобі й сестра з Парнаса:
    Морока та й годі...
    Іди ж собі, де взялася,
    А я трохи згодом
    Захожуся коло царів,
    Та »штилем високим«
    Розмалюю помазанних
    І з-переду й з боку.