»Добри-вечір,« кажу, »тітко!«
— »Ох, мабуть я згину...
Чи далеко до Парнаса?
Я так утомилась:
Ледве-ледве несу ноги! —
Літа мої, крила,
Де ви ділись молодиї?
Згинули, пропали,
Як ті славниї піїти,
Що оди писали.
От-тоді було завчестя!...«
»Пострівай, бабусю!
Хиба й справді ти з Парнасу?«
— »І справді, дідусю!...
Я до тебе поспішала,
Та в шинку зустріла
Веселого бакаляра...
Трохи одпочила,
Та випили по чарочці...
|
Чого ж ти бажаєш,
Мій голубе?« »Я до тебе,
Сама, кажу, знаєш!«
— »От-же далебі забула...
Пристріт чи бишиха...
Пошепчемо!... чи на старість
Непевного лиха,
Чорнобривки забажалось?!...«
»Цур тобі, злий гаде!
Стара паплюго, паскудо!
От тобі й порада!
От тобі й сестра з Парнаса:
Морока та й годі...
Іди ж собі, де взялася,
А я трохи згодом
Захожуся коло царів,
Та »штилем високим«
Розмалюю помазанних
І з-переду й з боку.
|
