І царь сказав, щоб на вечерю
Раби рабиню привели,
Твою Вирсавію. Нівроку
До Божого царя-пророка
Сама Вирсавія прийшла,
І повечеряла, й сикеру
З Пророком випила, й пішла
Спочити трохи по вечері
З своїм царем. І Гурій спав,
Ёму сердешному й не снилось,
Що дома нищечком робилось,
Що з дому царь ёго украв
Не золото, не серебро,
А луччеє ёго добро,
Ёго Вирсавію украв.
А щоб не знав він тиї шкоди,
То царь убив ёго, та й годі!...
А потім царь перед народом
Заплакав трохи, одурив
Псалмом старого Анафина
І знов веселий, знову пьяний
Коло рабині заходивсь.
От-так святі царі живуть,
А як же прості? Я не знаю...
І раю вам сёго не знать.
Та ні у кого не питать,
Щоб не завадило, буває.
Давид, святий пророк і царь,
Не дуже був благочестивий.
Була дочка в ёго Ѳамарь
