Перейти до вмісту

Сторінка:Кобзарь (1876).djvu/79

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено
— 47 —

 А ми потанцюєм.
Заграй же нам яку-небудь!“
 — „Чую, любі, чую!
Спасибі вам, мої квіти,
 За слово ласкаве.
Заграв би вам, та бачите —
 Справи нема, справи.
Учора був на базарі —
 Кобза зопсувалась,
Розвалилася…“
 „А струни?“
 — „Тілько три осталось.“
„Та хоч на трёх яку-небудь!“
 — „На трёх? Ох, дівчата!
І на одній колись-то грав,
 Та ба, вже не грати!
Постривайте ж, мої любі,
 Трошки одпочину…
Сядьмо, хлопче!“
 Посідали.
 Розвязав торбину;
Вийняв кобзу; разів зо-два
 Ударив по рваних…
„Що б вам заграть?… Постривайте…
 Черницю Марьяну…
Чи чували, чи не чули?…
 Слухайте ж, дівчата,
Та кайтеся…

 Давно колись
 Була собі мати;
Був і батько, та не стало.
 Осталась вдовою,[1]
 Та й не молодою, —
Із волами, із возами,
 З малою дочкою.


  1. Осталась вдовою…
    Ой осталась удовою. (Льв. вид.)