Перейти до вмісту

Сторінка:Кобзарь (1876).djvu/97

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана
— 65 —

Ті два незвичайні, —
А иншими. Небораки
Мовчки панували.
Сейми, сеймики ревіли,
Сусіде мовчали,
Дивилися, як королі
Із Польщі втікають,
Та слухали, як шляхецьтво
Навісне гукав:
„Niepozwalam! niepozwalam!“
Шляхта репетує,
А магнати палять хати,
Шабельки гартують.
Довго таке творилося,
Поки не в Варшаві
Запанував над Ляхами
Понятовський жвавий.

Запанував, та й думав шляхту
Приборкать трошки... не зумів !
Добра хотів, як дітям мати,
А може й ще чого хотів.
Єдине слово „niepozwalam“
Хотів у шляхти одібрать,
А потім... Польща запалала,
Шляхта сказилася[1]... кричять:
„Слово гонору, дарма праця!
Поганець, наймит москаля!“
На кгвалт Пулавського і Паца
Встає шляхецькая земля,
І — разом сто конфедерацій.1[2]

Розбрелись конфедерати
По Польщі, Волині,

По Литві, по Молдаванах

  1. Панки сказилися. (Справлено на виданні 1860 р. рукою Шевченка.) Ред.
  2. Ціфри без скобок визначають приписи самого Шевченка. Див. на кінці.

5