Ті два незвичайні, —
А иншими. Небораки
Мовчки панували.
Сейми, сеймики ревіли,
Сусіде мовчали,
Дивилися, як королі
Із Польщі втікають,
Та слухали, як шляхецьтво
Навісне гукав:
„Niepozwalam! niepozwalam!“
Шляхта репетує,
А магнати палять хати,
Шабельки гартують.
Довго таке творилося,
Поки не в Варшаві
Запанував над Ляхами
Понятовський жвавий.
Запанував, та й думав шляхту
Приборкать трошки... не зумів !
Добра хотів, як дітям мати,
А може й ще чого хотів.
Єдине слово „niepozwalam“
Хотів у шляхти одібрать,
А потім... Польща запалала,
Шляхта сказилася[1]... кричять:
„Слово гонору, дарма праця!
Поганець, наймит москаля!“
На кгвалт Пулавського і Паца
Встає шляхецькая земля,
І — разом сто конфедерацій.1[2]
Розбрелись конфедерати
По Польщі, Волині,
По Литві, по Молдаванах
↑Панки сказилися. (Справлено на виданні 1860 р. рукою Шевченка.) Ред.
↑Ціфри без скобок визначають приписи самого Шевченка. Див. на кінці.
